Байард Растин був афро- американським лідером, який працював в Братстві Примирення, відстоюючи рівні права для всіх американців в 1960-х роках. Коли він писав цю історію, слова «кольоровий» і «негр» були цілком звичними, хоча зараз вони рахуються грубими і не використовуються.

    Між виступами в університетському містечку Середнього Заходу я зайшов в невеликий ресторан, щоб купити собі гамбургер і склянку молока. Я просидів там деякий час і помітив, що на мене навмисно не звертають увагу.

    Почекавши хвилин десять,  вирішив прояснити ситуацію . Я підійшов до офіціантки, став прямо перед нею, так що вона не змогла не помітити мене, і сказав:

– Я хотів би замовити гамбургер.

– Пробачте, – відповіла вона, – але ми не можемо тут обслуговувати….ее..ее ..вас, кольорових людей.

– Хто за це відповідає? – запитав я.

  Вона відповіла двома жестами – першим вказала в бік жінки, яка стояла в глибині кімнати, а потім притиснула палець до вуст, щиро вмовляючи мене не втягувати її в цю історію.

   Я направився прямісінько до жінки, яка стояла біля кавоварки в глибині ресторану.

– Я хотів би дізнатися, чому мене тут не можуть обслуговувати? – запитав я.

– Ну…розумієте…ее..- зам`ялася вона, – це тому…ее, що…ми не робимо цього в місті. Кольорових не обслуговують ні в одному ресторані міста.

–  Чому? – запитав я.

– Тому що вони брудні, – сказала вона, – і не хочуть працювати, і тому , якщо я почну їх обслуговувати, всі підуть звідси. І що тоді буде з моїм бізнесом?

   Я дістав з кишені доповідь місцевого відділу Братства Примирення. Там пояснювалось про багато реальних фактів злочинів неповнолітніх, безробіття, буйної поведінки і подібних пороків, які, як багато хто думав, характерні саме для негрів. Разом з нею ми переглянули всі факти. Одну за одною ми вирішили всі проблеми, які перешкоджали би їй обслуговувати мене, за винятком економічної проблеми.

– Ви коли – небудь обслуговували негрів?- запитав я.

– Ні, – відповіла вона з насторогою.

– Тоді чому Ви думаєте, що це образить ваших споживачів?

      І я попросив її зробити експеримент з метою розширення демократії. Трохи вагаючись, вона погодилась на наступних умовах: що я буду сидіти за столиком обличчям до ресторану протягом десяти хвилин і не буду їсти свій гамбургер.

     Ми підрахуємо кількість людей, які вийдуть чи не зайдуть в нього через мене. Якщо ми побачимо хоча б одну людину, я йду сам. Якщо ні, я зможу з`їсти свій гамбургер.

      Я чекав п’ятнадцять хвилин. Потім вона підійшла до мене, забрала мій холодний гамбургер, поклала переді мною гарячий і просто сказала:

– Що Ви бажаєте попити?

    Пізніше я дізнався від негрів і білих, які проживали в цьому місті, що місіс Даффі продовжувала обслуговувати в своєму ресторанчику негрів без будь – яких ускладнень і конфліктів, що було сміливим вчинком з її боку в ті часи.

Питання для обговорення

1. Чому люди не хотіли обговорювати з Баярдом описану ним проблему? Що їх зупиняло?
2. Чому хазяйка ресторану не захотіла обслуговувати його?Чого вона боялася?
3. Як переконав Баярд Растин хазяйку обслужити його? Яка саме дія, на вашу думку, мала найбільший вплив?
4. Чим важливо те, що вона підсмажила Баярду свіжий гамбургер? Чому після того, як його експеримент закінчився, вона продовжувала обслуговувати  людей різних рас?
5. Майже скрізь люди знаходять привід погано ставитися до тих, хто від них відрізняється. Чи зустрічали ви таке? У вашій школі? У вашому місті? У вашій країні?
6. Уявіть себе на місті Баярда. Чи доводилось вам почувати себе чужим? Розкажіть про це.