Дім, який збудувала любов

Уильям Прайс Доггаха (США)

Zhenya Sokolova, age 10 framed: felt-tip pen and watercolor
Ruslan Basayev, age 20 framed: ink
Madina Mamayeva, age 13 framed: watercolor
Alieve Zulikyan framed: watercolor
Malika Saiyeva, age 19 pencil and watercolor
Alhazur Karimov framed: pencil and watercolor

Це реальна історія. Вона відбулася у Франції після Першої світової війни. Тоді через безперервні бої усе селище було вщент зруйноване.

Марі прокинулась в густій темряві і відчула запах вологої землі, який став для неї уже звичним. Її маленьке тільце тремтіло – було холодно. Вона підвелась аби поправити вологе лахміття на брудній долівці, яке були їй за постіль і пригадала нічне страхіття, що огорнуло її, наче темна хмара. Щоночі їй снився той самий сон.

Починався він зазвичай з приємних спогадів. Дівчинці марилось її улюблене французьке селище. Вона з мамою і бабусею виходили зі свого старенького затишного будиночка і йшли вузенькою вуличкою. Яскраві квітки гірляндами звисали з горщиків під кожним віконцем. Сяяло сонце. Та раптово інший спалах осяяв вулицю – це був залп гармати. Марі знову затремтіла, коли щасливий сон перетворився на жахіття. Похмурі картини проходили перед її очима. Ось мама і бабуся від жаху ховаються під деревами. Вони утрьох лежать долілиць на опалому листі, на землі. Повз них біжать солдати у синій формі. Вибухи, гуркіт битви, дикі крики! Вогонь! Коли стало тихо, селища уже не було.

Бій лунав десь віддаля, а Марі, мама та бабуся зі сльозами на очах перебирали купу уламків, що колись називалась їхнім будинком. Маленька родина перебралась до старої пивниці, яка вціліла після вибухів. «Як кроти у норі», – сумно подумала Марі.

Вона спробувала вкутатись вологим ганчір’ям і знову поринула у неспокійний сон. Жахіття продовжувалося.

Знову над її головою важко крокували військові. Після французьких солдатів у синій формі, йшли німецькі у зеленій. Та,на щастя, вони швидко пішли. Потім прийшли американці, їхня форма була гірчичного кольору. Американські солдати сміялися і роздавали дітям французькі монетки. Та після того, як вони пішли, селище все ще було зруйноване.

Коли Марі знову прокинулась, сонячні промінці прослизнули в щілину між старими дошками, які слугували дахом пивниці.

Вона почула нові незнайомі звуки і швиденько звелася. Щось нове відбувалося того ранку. Їй закортіло якнайшвидше дізнатися, що то за звуки.

  • Мамо, це знову солдати повернулись? – запитала вона з тривогою. 
  • Ні, моя люба. Вийди та поглянь хто до нас приїхав.

Мама на диво виглядала радісною. Марі скинула з себе ганчір’я і хиткими сходами вийшла нагору. Вона побачила, що в селище прийшли нові люди, на них була сіра форма і в кожного на рукаві і картузі була нашита червоно-чорна зірка. Кілька хвилин Марі мовчки їх роздивлялась, а тоді радісно зойкнула:

  • Мамо, ці зоряні солдати без зброї! У них тільки пилки та молотки. Вони будують будинки!!

Марі гадала, що вони теж солдати, оскільки були одягнені у форму. Та це були не військові, а робітники з американського та британського Квакерського Комітету служіння.

Без роздумів дівчинка швидко спустилась до підвалу аби знайти стару чорну шкарпетку. У ній зберігались шість французьких монет, котрі їй дістались від американського солдата. Це були всі гроші родини. Вона підбігла до головного серед людей з зірками. Знітившись опустила руку у шкарпетку і показала йому свої шість монет.

-Місьє, Ви можете за шість су збудувати мені дім?

Чоловік здивовано подивився на неї і попрохав повторити запитання. Та як тільки зрозумів про що просить дівчинка, навіть не посміхнувшись відразу відповів дуже серйозно :

-Добре, мадмуазель, подивимось, що можна зробити.

Він не промовив «так», але ж і «ні» не сказав. І Марі почала чекати. Кожного дня вона слідкувала за роботою, споглядала, як один по одному зводилися новенькі будинки для сусідів. Кожен будиночок був маленьким та невигадливий, але для Марі вони видавались прекрасними. Як вона тужить за чистою дерев’яною долівкою, яку із задоволенням  сама б замітала, за червоною черепицею на даху, яка б надійно ховала їх від дощу.

Чи не поїдуть вони раніше, ніж буде збудовано дім для її родини? І доки вона чекала та спостерігала, погріб здавався їй ще темнішим і вологішим.

Коли до Марі почав закрадатись відчай, робітники врешті взялися за її будинок. Дім звели, як і всі інші, за три дні. Маленький будиночок здавався Марі найгарнішим на світі. Після закінчення, головний, серед людей в сірій формі, простягнув дівчинці ключі і промовив: 

  • Мадмуазель, ось ваш ключі. 

Марі було хотіла вже увійти та раптом згадала, що не заплатила за роботу обіцяні шість су, а тому будинок ще не належить їй. Вона миттю побігла до пивниці, а повернувшись підійшла до чоловіка, що віддав їй ключі і відрахувала йому на долоню: один, два, три, чотири, п’ять, шість.

Чи вистачить цього? Адже будинок був готовий, новий та красивий, і плата за нього шість су – здавалась мізерною. Та це все, що в неї було.

А чоловік відповів:

– Дякую, та досить чотирьох су. – І віддав їй решту – два су.

Вам дивно, як Марі вдалося купити будинок за 4 су? Це стало можливим завдяки французькій владі, яка виділила всі необхідні будівельні матеріали, та квакерам, які привезли з собою інструменти та погодилися працювати безкоштовно. Задля людей, котрі так багато втратили, аби вони знову мали домівки та почали нове життя.

Ква́кериРелігійна Спілка Друзів (англ. Quakers, від дієслова to quake «трястися», «тремтіти»; офіційна назва — Релігійна Спілка Друзів (квакерів) англ. Religious Society of Friends) — протестантська конфесія у християнстві, відома своїми пацифістськими настановами і гуманістичним спрямуванням.

Квакерський рух виник у середовищі радикальних пуритан (дисидентів або нонкомформістів) у роки Англійської революції середині XVII століття.

Спочатку спілка квакерів була відома як Християнська Спілка Друзів Внутрішнього Світу. Назва «квакери» використовувалась спочатку супротивниками цієї течії як образливе прізвисько, та згодом вона стала самоназвою. Про походження назви є декілька версій. Найбільш ймовірна та, за якою засновник цієї течії — Джордж Фокс (George Fox) на засіданні суду закликав суддю «тремтіти перед ім’ям Бога», за що той назвав Фокса квакером, тобто дослівно «тремтячим»[1]. Інша версія стверджує, що ранні квакери під час своїх мес здригались при сходженні на них Святого Духа[2]. Третя версія приписує раннім квакерам тверждення з приводу «духовного тремтіння» від постійного відчуття присутності живого Бога[3].

Датою виникнення квакерства зазвичай вважають 1652 рік.

Квакери відомі тим, що вони не приймають насилля в будь-якій формі, а також широкою соціальною діяльністю, спрямованою на утвердження в суспільстві ідеалів гуманізму та пацифізму.