Гіркий плід, що став солодким

Ася Вазаева (Чечня)

Malika Saiyeva, ink and tempura

Alhazur Karimov, color pencil and pastel

Sultan Kuramov, watercolor

Rita Friashnova, tempura

Kira Lalina, tempura

Asya Umarova, ink

Чеченським дітям майже завжди було холодно і вони постійно були голодні. Багато будинків зруйнувала війна і вони не обігрівались як слід. Родини, що проживали у чотирьох кімнатах, повинні були тулитись у одній. Їжі ніколи не було достатньо.

А тоді сталось диво! Серед дванадцяти чеченських дівчат, яких обрали для поїздки у дім відпочинку «Блакитна хвиля», були Сєда та Луїза. Вони самі не могли в це повірити.

Місце було чудовим. Прогулюватись можна було у будь-який час, без перестороги та страху. Годували добре, можна було взяти додаткову порцію.

Та кімната, в якій вони проживали, була не найкраща. Вночі в ній було незатишно, вогко та прохолодно, але вона була великою. У кожної дівчинки було власне ліжко і місце для зберігання речей. Велику дірку у стіні між кімнатами затуляли подушкою, аби не долинав шум із сусідньої кімнати та не було протягу.

Та все ж, це був майже рай в порівнянні із домом.

Ця поїздка була оплачена адміністрацією Краснодарського регіону Чеченським дитячим фондом.

Потім усе змінилось.

Луїза і Сєда були одні в кімнаті, як раптом двері шумно відчинилися і до них зайшли російські дівчата.

  • Хто з вас заходив до нашої кімнати і нишпорив там?- закричала одна з них.
  • Що трапилось?– запитала Сєда.
  • У нас все розкидано і речі зникли! – вигукнула інша дівчина.
  • Ми тут ні до чого! – відрізала Луїза.
  • Брехня! Одна з дівчат бачила, як хтось з ваших виходив з нашої палати!

Обвинувачі були категоричні і ніяких пояснень слухати не бажали. Так почалось протистояння «чеченської» та «російської» групи 5-го загону.

Наскочила коса на камінь. Супротивники не втрачали нагоди зачепити один одного. Російські дівчата постійно ображали чеченських, а ті у відповідь зневажали їх. Словесні баталії відбувалися скрізь: у їдальні, в туалетах, ігровому залі та в палатах. Усю ніч через дірку в стіні перекидалась подушка, то в один, то в інший бік, утворюючи холодний протяг і ще більш холодні почуття.

Нарешті дівчата з чеченської групи поскаржились вихователям. Почався розгляд, під час якого у кімнаті чеченок знайшли тільки їх власні речі. Після цього скликали загальні збори.

  • Як вам таке спало на думку, неправдиво звинувачувати товаришів по загону?! Вони не винні і вже незаслужено покарані долею. Війна зруйнувала їхні будинки, відібрала школу. Деякі з них втратили маму чи тата, а дехто і обох батьків. А ви натомість їх так жорстоко образили. У вас що, серця з каменю?!

Після цього запанував мир. Припинились образи і звинувачення. Дівчата почали потрохи спілкуватися в їдальні.

Потім з’явились спільні ігри, а тоді і на прогулянки почали ходити разом.

Якось, Сєда, запитала у Віки, дівчини, яка колись звинувачували чеченок у крадіжці : «Навіщо ви все це тоді вигадали?» Віка пояснила : «Іра (одна з старших дівчат), сказала нам, що всі чеченці – жебраки. Вона сказала, що ви візьмете усе, що заманеться і наробите біди як тільки буде слушна нагода. Сказала, що вас треба позбутися. Тепер ми знаємо, що це було неправильно. Ми хочемо спокутувати свою провину».

Колишні супротивники вмовили Сєду, Луїзу та інших чеченок перейти у їхню кімнату, більш теплу і затишну. Вони робили все, що могли аби діти з Чечні почували себе як у дома.

Тепер їм було цікаво слухати розповіді про війну і про життя там – в республіці, що воює.

Віка залишила санаторій раніше за інших. Вона не встигла з усіма попрощатися. Дівчата сумували без неї, тому що Віка була (  ). Усім було весело, коли вона була з ними в гурті.

У себе під подушкою Сєда знайшла прощальну записку : «Сєдо, я тебе дуже-дуже люблю! Пам’ятай своїх друзів! Обов’язково пиши!»

Швидко промайнув час у «Блакитній хвилі». Навіть вихователі плакали, коли дітям прийшов час від’їжджати. Вони завжди пам’ятатимуть свої хвилювання та своїх друзів.