Анна і ряба курочка

Рут Ханг Гефверт (Германія)

Anzor Elmurzayev ink and pencil
Mailika Saiyeva, age 19
Nastasya Gagarinskaya, age 14 ink and watercolor

Ця історія трапилась у Німеччині під час Другої світової війни. Людям було важко жити, адже продуктів не вистачало. Вони були худі та завжди голодні, особливо діти.

Кожного тижня Анна їздила до селища, щоб набрати продуктів. В неї був, велосипед, але вона була занадто квола, щоб їхати на ньому; вона повільно йшла вперед, штовхаючи велосипед за кермо, але навіть це змушувало її серце битися все сильніше та сильніше. В ті дні вона постійно відчувала втому. А ще вона була засмучена  : у фермерів вже не залишалось ніяких овочів. Тільки один чолов’яга дав їй трішки буряку, а у інших вже не було навіть,що їй дати або продати. 

Раптом Анна зрозуміла, що не може йти далі. 

Вона повинна зупинитися, щоб перепочити. Вона поклала велосипед на бік, попіклувавшись про те, щоб буряк не випав з торбинки. Потім лягла у прохолодну траву, і розчинилась у собі.

Їй наснилась їжа. Всі її сни, з недавніх пір, були про їжу. В цей раз їй наснилась морква, золотистого кольору, гаряча , тушкована в сметані та з маслом.

Це було дивно,навіть у сні, адже вона не могла згадати, щоб колись куштувала сметану чи масло. Але мама розповідала їй про це, і тепер крізь сон  – вона відчувала, наскільки це смачно.

Потім їй снились помідори. Червоні, достиглі помідори  –  їх було безліч. Вона вже збиралась з’їсти один, але тут усе зникло. Вона прокинулась. Вона повернулась на бік та сіла. Перед нею, дивлячись прямо у вічі, була ряба курочка. Вони впритул дивились один на одного .

Раптово Анна зрозуміла, що курка хоче їй щось сказати. Але у будь-якому випадку вона кудахкала, як інші звичайні кури.

Чому дивишся на мене, дурненька ? – запитала Анна. – Ти збудила мене.

Ко… ко…. ко – сказала курка . Налякана сердитим голосом Анни вона пішла геть.

І тут Анна побачила яйце! Вона обережно взяли його до рук. Воно було ще зовсім тепленьке. 

Ах , мила , мила курочка ! – почала Анна. –Вибач, що була така груба з тобою . Дякую за це чудове яйце !

Але курка вже пішла, і Анна залишилась сама з яйцем у руці. Вона відпочила і відчувала себе вже набагато ліпше. Їй треба було поспішати додому, щоб віддати мамі це яйце. Можливо вона приготує з нього малюсінький омлет!

Вона зняла з голови хустку, ніжно загорнула яйце і положила його до торбинки, у якій вже було трішки буряку. Потім вона сіла на велосипед і поїхала по дорозі. Але голову не покидала неспокійна думка, адже це яйце було не її, за правом воно належало господарю тієї курки. Анна все повільніше обертала педалі.

Ні , – сердито подумала вона. –  Яйце моє .  Курка знесла його біля мене , коли я спала ! І вона знову поїхала вперед. – Я навіть не знаю , чия це курка . А якщо б і знала, то господарі ніколи не взнають, що я забрала яйце собі.

Маленька біла хатинка стояла близь дороги.

Вони нічого не зможуть сказати мені , – сперечалась Анна сама до себе.

Адже яйце надійно заховано в торбині , – і вона знову поїхала швидше .

Але здавалось, що велосипед тільки сповільнюється. І коли вона зрівнялась з білою хатинкою, ноги самі відмовились обертати педалі. Вона повільно злізла з велосипеду і направилась до будиночку.

Назустріч вийшла молода жінка, яка запитала, що їй потрібно.

Через силу, розстаючись із мрією про малюсінький омлет. Анна ледве змусила себе сказати:

У Вас … є … ряба курочка ?

Так , – відповіла жінка . – А в чому справа ?

Повільно та обережно Анна розгорнула хустинку.

Тоді воно також належить вам, – ледве чутно сказала Анна.

О, дякую вам , – відповіла жінка. – Ця ряба курочка завжди десь гуляє, і губить яйця, де їй заманеться . Це наша остання курка, а моєму синочку так потрібні яйця. Він дуже кволий у мене.

Анна вже хотіла йти. Адже жінка виглядала зайнятою.

Ти така добра , – розпочала  вона. – Я би хотіла дати тобі щось до твоєї торбинки , але в мене нічого немає … .

Не турбуйтесь , – відповіла Анна, сідаючи на велосипед.

Вона поспішала поїхати, щоб забути цю білу хатинку, цю рябу курочку та це тепленьке яйце.

Діставшись до дому, вона розповіла цю історію матері. Вона переживала, що мати буде кричати, адже Анна запізнилась і привезла дуже мало буряку. Вона могла навіть розгніватись через те, що Анна не забрала те яйце. 

Але все сталось не так, мама ніжно гладила Анну по голові, довго дивилась на неї та щиро усміхалась .

Ти не ображаєшся на мене , мамо ? Ти не думаєш , що я занадто маленька, щоб їздити до селища за овочами ?

Ні , Анно ,зовсім ні – відповіла  мама. – Я задумуюсь наскільки ти в мене хороша донька. Адже тільки доросла людина, будучи голодною – могла вчинити так, як вчинила ти.

Питання для обговорення:

1)Як оповідується у цій історії про те, що відчувають діти під час Другої світової війни? Як живеться людям під час війни?

2)Чому Анні здавалось, що чим ближче вона до хатинки – тим повільніше вона їде ?

3)Чому Анна вирішила повернути яйце господарям? Що надало сил, Анні, віддати це яйце ? Якби ви вчинили на її місці ?

4) Що мала на увазі мати Анни, коли сказала, що ” тільки доросла людина, будучи голодною – могла вчинити так, як вчинила ти” ? Що означає бути дорослим ?

5) Чи траплялось так , що вам колись кортіло того, що вам не належить ? Чи доводилось вам ділитись чимось, хоча насправді ви цього не хотіли ? Чи пам’ятаєте ви свої відчуття, коли віддали цю річ ?

6) Чи може бути голод причиною для крадіжки ? Чи є різниця між крадіжкою у воєнний та мирний час ?